ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ

Зими цієї закликів було багато,

Що хвилі в душах і серцях здіймають.

Та серед фраз, таких гарячих і крилатих

Злітало в височінь «Герої не вмирають!»

Слова гучні, глибокі й незбагненні,

Що водночас єднали горе і надію,

Звучали в дні такі тривожні і буремні,

В скорботний час наповнили країну.

Не мало меж, не стримувалось в серці

Велике горе українського народу,

Коли герої падали в нерівнім герці,

Вмираючи за справедливість і свободу.

Лилися сльози, рвалися душі всі струни,

Коли прощалася з синами Україна,

Коли пливли Майданом темні труни –

Останні прихистки розстріляних невинно.

Галичина, Волинь, Поділля, край Південний

Дніпровський край, Карпати, Східна Україна –

Всі плакали так гірко і стражденно,

Коли дітей своїх приймали в домовинах.

Їх душі вже покинули земні оселі,

У край небесний довелось їм відлетіти.

І рідні вже не чутимуть їх слів веселих,

Та все ж вони живі і будуть вічно жити.

Вони живі, адже герої не вмирають,

Долають легко часу й простору закони.

Їх образи, мов стріли, серце прошивають,

Для них безсилими є всякі перепони.

Їх подвиг та жертовність у віршах опишуть,

Рядки поезій розтинатимуть свідомість.

Слова, які байдужими всіх нас не лишать,

Присвятять тим, що відійшли у невідомість.

На нас дивитимуться осяйні обличчя

З полотен поглядом, що сповнений любові,

Де закарбуються їх образи навічно

В графічних лініях і фарбах кольорових.

Їх постаті, що у горнилі вогняному

Ішли вперед наперекір страху і смерті,

Постануть у граніті, мармурі твердому,

Бездушний камінь наповняючи безсмертям.

Мов «кача по Тисині», в майбуття поплине

Вся пам'ять про героїв ріками-піснями.

І у мелодіях новітньої країни

Небесна сотня буде завжди поряд з нами.

Вони життя своє продовжать у мистецтві,

В історію упишуться буквами золотими.

Та образ їхній буде найчіткішим в серці,

А совість – як відкрита книга перед ними.

Нехай не зупиняють нас завади жодні,

Триматись мусим, коли сили покидають.

Бо в кожну душу дивиться Небесна сотня

Завжди жива, адже герої не вмирають!

5 квітня 2014 р.

© Оксана Максимів