ВІДЛУННЯ ВІЙНИ

Весна йде по світу, сади у обнові

Укрилися цвітом, співають птахи.

Як кожного року, згадали ми знову

Про День Перемоги, воєнні роки.

Тут сльози і радість в’єдино сплелися,

Ми згадуєм тих, що віддали життя,

Щоб села й міста із руїн піднялися,

Щоб було щасливим у нас майбуття.

Ми день Перемоги весь час зустрічали

У мирній країні, в буянні весни,

І ще донедавна ніяк не чекали

Почути жахливе відлуння війни.

Ми думали завжди, війна – це минуле:

Зринатиме з фільмів і ретро-світлин,

І спогадів давніх людей сивочолих,

Що юними в час лихоліття були.

Та не в кінофільмі цією весною

Почули стрільбу у вогненній імлі.

У рік двадцять третій держави нової

Вона залунала на нашій землі.

І знову стрільба ця жорстока й нещадна

В боях обриває квітуче життя,

І лиється кров із смертельної рани,

Сини України ідуть в небуття.

Вдивляються з болем в надгробнії плити

В сльозах матері, що в жалобних хустках,

Бо їхніх дітей, яким жити і жити,

Могильний назавжди покрив уже прах.

І вдови страждають від горя утрати,

Ридаючи, горнуть до серця дітей,

А діти питають, чи правда, що тато

Ніколи додому вже більш не прийде.

І плаче дівчина, бо ж того не знала,

Що вернеться милий додому в труні.

Убитий вже той, кого щиро кохала,

Зустріне його хіба тільки у сні.

Ми не сподівалить, що грізнії танки

Розбурхають спокій на нашій землі.

З тривогами знову чекаємо ранків,

В сум¢яттях тривають і ночі, і дні.

Відлуння війни це гнітюче й жорстоке

Підняв з давнини кровожерний тиран,

Що в світ виливає неправди потоки,

Жене Україну у чорний туман.

Та вірю, що правда брехню переможе,

І променем світла розсіється тьма.

Небес висота буде мирна й погожа,

І прийде той день, коли стихне війна.

18 травня 2014 р.

© Оксана Максимів