БІЛА ГОЛУБКА

Жила собі пташка  -  голубонька біла,

Що прагнула волі і сонця тепла.

Хотіла в польоті розправити крила,

Та чорна дозволить цього не могла.

Бездушна й жорстока, та чорная птиця

Пускать не хотіла у вільний політ,

Ловила голубку за білії крильця –

Неволить хотіла багато вже літ.

Та біла голубка весь час опиралась

І вільно хотіла в майбутнє летіть.

А чорна та птаха все не відступала,

Хотіла минуле з давен повернуть.

Побачила чорна – голубка рішуча

У прагненні волі і правди, й добра.

Наносити стала ударів болючих

І кігтями міцно в крило уп’ялась.

І ось одне з крилець голубка підняла,

Хотіла підняти і інше крило –

Хижачка все пазурем глибше врізалась

В крилечко, що ближчим до неї було.

Тавірити хочу, що біла пташина

Від хижої звільнить побите крило.

На двох вільних крилах в майбутнє полине,

А рани загояться, мов не було.

Бо біла голубка – моя Україна,

Її вільні крила – це Захід і Схід.

Не дай, Боже милий, щоб в смутну руїну

Її затягнули, неначе під лід.

Бо навпіл її вороги розривають

Кривавими кігтями «Русской весны».

Все далі країну мою заганяють

У прірву обману, терору, війни.

Наш Батьку небесний, храни від неволі

Мою Україну, мій рідний народ.

Не дай їй зазнати тирана сваволі

І бути рабою жорстоких заброд.

24 квітня 2014 р.

© Оксана Максимів